«АНДРЮХА, ЗЛАЗЬ З ДЕРЕВА, БЛ.ДЬ!» АБО ПЛІДНА ПРАЦЯ «КОМУНСЕРВІСУ» та ПРО ЕКОЛОГІЮ РАЙОНУ!!!
- Андрюха, злазь з дерева, хвате пилять!
- Та зараз... я ще трохи...
Андрюха, працівник білокуракинського "Комунсервісу", заліз на черемху і ножовкою продовжув натхненно спилювати зайві (на його думку) гілки. Але, враховуючи його розумові здібності та фізичну силу, яку він просто не знав, куди діти, дерево залишилось майже без гілок. Бо, як кажуть, застав дурня Богу молитись, так він і лоба проб'є! От і Андрюха, маючи якесь своє особисте уявлення про те, як повинно виглядати дерево, пообрізав ножовкою ледь не всі гілки на дереві, залишивши лише пару-трійку найбільш товстих гілок на самій верхівці.
- Та йобтвою ж мать, Андрюха! - прораб гучно вилаявся. - Я кому сказав, злазь з дерева, бл…дь! Хвате вже пилять. Там вже гілок немає, а ти пиляєш! Злазь, я сказав!..
Андрюха повільно спустився з дерева, на якому залишились лише кілька найбільш товстих гілок. Тепер дерево нагадувало якусь рогалину, що самотньо стирчала з-під землі... Але Андрюха явно був задоволений своєю роботою. Він смачно харконув, дістав пачку цигарок і закурив... Поруч на вулиці також працювали люди із "Комунсервісу". Вірніше, працювали декілька - хтось підмітав, хтось носив обрубані з дерев гілки, хтось гріб сміття граблями. Але, як говориться в одному прислів'ї: "Один паше, а семеро руками машуть". Отак і в білокуракинському "Комунсервісі"... Двоє-троє працюють, а з десяток інших стоять курять та ляси точуть. Така в них робота. Бо для «таких» працівників більш актуальне інше прислів’я: робота не вовк – в ліс не убіжить. Тим більше, що за кожним працюючим потрібен наглядач, бо без наглядача роботи взагалі немає ніякої… І якщо раніше «біржаками», яких направляли на роботу в селищну раду від Центру зайнятості, командували лише два керівника – голова селищної ради Сірик С.І. та його заступник Шуть Д.А., то тепер командують набагато більше. Не дарма ж було вигадано створити комунальне підприємство «Комунсервіс», для якого відразу знадобилась необхідність знайти начальника та інших штатних працівників. Тепер «біржаками» керують ще більше начальників – мер Сірик, двоє його заступників – Шуть та Носуля, начальник «Комунсервісу» Дзюба, завгосп та електрик Міляєв та інші випадкові прораби та командири, що призначаються походу, яких салом не годуй – лише дай покомандувати. І кожному з них треба підчинятися… От і виходить, що начальників та наглядачів більше, аніж тих, хто реально працює. А їм же також треба зарплату платити.
Пригадую, як на святкуванні Дня селища Білокуракине деяким працівникам «Комунсервісу» та різним держслужбовцям мер Сірик С.І. вручав грамоти за «плідну» працю. Так серед нагороджуваних звичайних робочих виявилось набагато менше, аніж різного роду начальників різних служб та відомств. І це правда життя – начальників у нас набагато більше, ніж тих, хто працює. Тому ефективність роботи такого підприємства, як «Комунсервіс», дуже невелика. Бо платять робочим мінімальну зарплату, а робити їм треба ще за двох-трьох людей – і за начальників, і за деяких своїх товаришів по роботі, які все одно примудряються ухилитись від роботи.
І хоча мінімальну зарплату підняли вдвічі, її все одно не вистачає, бо ціни підняли також вдвічі, або і більше… І ті 2500-2600 грн., що отримують робочі, це копійки, за які можна лише ледь-ледь вижити… Згадайте, що мінімальна зарплата в грудні 2013 року була 1218 грн. (або близько 1050 грн. на руки), що складало за курсом близько 130 доларів. Станом на сьогодні 1 квітня 2017 року мінімальна зарплата 3200 грн. (нарахованих) або близько 2500 грн. до виплати - становить близько 90 доларів. Відчуваєте різницю? При цьому ціни на товари та послуги (особливо комунальні) значно зросли порівняно із груднем 2013 року.
Знов таки, згадую випадок, як в минулому році (здається, на День Незалежності) під час масових гулянь на площі до мене підходив той самий Андрюха із «Комунсервісу» та розповідав про те, як він працював на укладанні алейок в центрі селища. І як йому платили за цю роботу зарплату. Спочатку заплатили по 500 грн., а потім сказали, що грошей більше немає і не буде. Він саме тому і підійшов до мене біля кафе «Івушка», щоб попросити грошей на пиво. Так і сказав: «Дай двадцятку!» Грошей я йому не дав, але віддав своє недопите пиво, яке він, не роздумуючи взяв, і висмоктав прямо на місці. Потім він почав просити ще грошей і на цигарки…
Звісно, гроші їм тоді за роботу заплатили – мінімальну зарплату, хоч і з запізненням. Але і тоді мінімальної зарплати, і зараз після підвищення її все одно не вистачає на життя, бо ціни ростуть набагато швидше, аніж зарплата.
Нещодавно в одному із номерів районної газети «Життя Білокуракинщини» з’явилась інформація про передачу з балансу Білокуракинської селищної ради на баланс КП «Білокуракине-комунсервіс» техніки. До речі, з такою ініціативою виступив сам голова селищної ради Сірик С.І.
І все б нічого… Але… Пригадується мені діяльність наприкінці 1990-х - початку 2000-х років найбільших в районі державних підприємств ВАТ «Білокуракинський агрохім» (колишня «Сільгоспхімія») та ПКАО «Агротехсервіс» (колишня «Сільгосптехніка»). Вже тоді ці підприємства поступово були перетворені із державних в майже приватні (наприклад, в ВАТ «Білокуракинський агрохім» частка держави складала 20% акцій). Ці підприємства спеціально зробили банкрутами на замовлення пана Гапочки, який тоді фактично керував районом навіть перебуваючи поза його межами. І допомагали розвалювати ці два найбільших сільськогосподарських підприємства місцеві посіпаки пана Гапочки. Вже тоді були створені чисельні невеличкі сільгосппідприємства та фермерські господарства, які, начебто, викуповували всю сільгосптехніку в «Агрохіма» та «Агротехсервісу», а насправді ця техніка або передавалась за копійки в оренду (за яку не було оплати), або продавалась за ціною металобрухту (на вагу заліза). Доклали своїх зусиль до розвалу та розкрадання цих двох підприємств більшість і колишніх, і нинішніх керівників району, в т.ч. і пан Іванюченко С.І., який тоді керував швидко створеним підприємством «Хімсервіс», яке фактично заволоділо абсолютною більшістю техніки ВАТ «Білокуракинський агрохім». Поживились тоді за рахунок розвалу і розкрадання цих двох підприємств і такі керівники, як Світличний Ю.М., Косяченко О.А. (ПСП «Дніпро»), Малик С.М. (в 2014 році був призначений головою РДА), Писаренко В.Г. (МТС «Альянс») та багато інших.
От і зараз виникає таке відчуття, що хтось знову хоче нагріти руки за рахунок бюджетних коштів. Бо в нинішніх умовах формування територіальної громади все ж таки існує певний безлад, де можна вихопити чималі кошти та ресурси. І кошти зараз в громаді крутяться чималі. А якщо подивитись і зважити, на що і як вони іноді витрачаються, то виникають певні запитання щодо таких витрат. Багато придбавається або робиться такого, що не потрібне або недоцільне в нинішній ситуації. Кошти громади варто витрачати більш ефективно і цілеспрямовано, бо дуже багато існує в селищі проблем, які потребують негайного вирішення. Навіть таке, здавалось би, елементарне питання щодо вивезення сміття із вулиць селища, приватних домогосподарств та ОСББ. Крім того, саме центральне сміттєзвалище селища Білокуракине (біля дороги в бік села Бунчуківка) було створено і функціонує з порушеннями всіх екологічних норм та законів. Бо фактично сміття вивантажується в природні заглибини в грунті – яруги, по яким воно з часом все одно змивається дощовими та талими водами і разом в опадами знову повертається в бік селища Білокуракине аж до самої вулиці Підгірної. І це добре видно, якщо прослідувати пішки від самого сміттєзвалища по яругам в бік Білокуракине. Стрічка із сміття та різного хмизу тягнеться майже на 1,5 км. Влітку в цих яругах стоїть неймовірний сморід від цього сміття, яке гниє і розповсюджується по степу. На самому сміттєзвалищі часто можна бачити трупи домашніх тварин, які вивозять туди самостійно деякі жителі Білокуракине – без якихось аналізів чи додаткової утилізації. А це вже вірогідність розповсюдження різних вірусів, інфекцій. Також вже в самому степу по яругам неподалік сміттєзвалища можна знайти і трупи диких тварин – лисиць або різних гризунів, птахів, які, ймовірніше за все, харчувались на сміттєзвалищі та отруїлись.
Останнім часом в Білокуракине почали проявляти активність люди щодо наведення порядку на вулицях, біля своїх садиб та домоволодінь. І це добре. Для цього непотрібно навіть оголошувати про весняний суботник протягом місяця в районній газеті, як це звикла робити місцева влада. Люди не дурні і самі, без чиїхось вказівок, можуть навести порядок у себе вдома чи на подвір’ї. А от на вулицях селища, а також в парках, кладовищах, пляжі річки Білої та різних зонах відпочинку, на околицях самого Білокуракине, в лісосмугах – це все ж таки повинні робити відповідні служби та організації. Хіба не для того і було створено комунальне підприємство «Білокуракине-Комунсервіс»? Люди працюють, отримують за свою роботу зарплату. Навіщо ж забирати у них роботу?!
Але і ставитись до людей необхідно по-людські, а не лише як до дешевої робочої сили, як до рабів… А саме так і звикла ставитись до людей місцева влада та різного роду керівнички та начальнички. От і ефективність роботи такої дешевої рабської робочої сили залишає бажати кращого…
Крім того, щоб жити в чистоті і порядку, потрібно ще навчитись не тільки добре прибирати, але і не смітити, не залишати після себе різний непотріб, як це робить більшість людей, навіть біля своїх власних обійсть. А це – показник культури і рівня розвитку кожної людини, кожного жителя Білокуракинщини…
ГЛАС НАРОДУ