ПРО НОВОГО ВІЙСЬКОВОГО КОМІСАРА ТА ЙОГО ЗДІБНОСТІ
Кажуть, що військовим комісаром Білокуракинсько-Троїцького об'єднаного військкомату вже остаточно призначили Кострицького Е.В. І якщо це так, то тепер всіма військовими та призовниками в районі буде командувати людина, яка ніколи не служила в Армії і навіть не була військовим, а отримала офіцерське звання молодшого лейтенанта завдяки наявності військової кафедрі в інституті, де і отримав свою вищу освіту Кострицький Е.В.
Як відомо багатьом жителям Білокуракинщини, на початку російсько-української війни та захопленні територій Криму, а пізніше частини Луганської та Донецької областей російськими бойовиками та козачками з ідеологією "православний фашизм", сам пан Кострицький підтримував самопроголошені "ЛНР"/"ДНР" і навіть вже будучи заступником військового комісару та начальником мобілізаційного відділу ОРВК, разом з іншими офіцерами святкували 23 лютого 2015 року - день Захисника Вітчизни (раніше - День Радянської Армії та Військово-Морського флоту).
Після працевлаштування до військкомату пан Кострицький майже відразу отримав звання капітана (переплигнувши звання лейтенанту та ст.лейтенанту) і посаду начальника відділу та заступника військового комісару. Вже на своїй посаді начальника мобілізаційного відділу він отримав можливість залучати до мобілізації всіх, кого вважав за потрібне - на власний розсуд та бажання. Саме тоді він пригадав, мабуть, усіх своїх колишніх конкурентів, кривдників та будь-кого, хто колись перейшов йому дорогу. Вже тоді на столі Кострицького з’явився папірець із списком тих, кого необхідно було негайно мобілізувати і відправити на першу лінію оборони в зону АТО (а фактично - на вірну смерть). Хто складав цей список – невідомо. Чи то сам Кострицький, чи то йому хтось цей список вже приніс надрукованим. Подейкують, що цей список був сформований за вказівкою новопризначеного голови Білокуракинської РДА Іванюченка. В цьому списку серед перших були майже всі члени районної організації націоналістичної партії ВО "Свобода" на чолі із керівником Р.Супруном. Потрапили до цього списку і деякі районні підприємці та фермери (або їхні родичі), які жодного відношення до ВО "Свобода" не мали, але підтримували та приймали участь в патріотичних проукраїнських мітингах в селищі Білокуракине під час Євромайдану та пізніше - на початку акцій в підтримку єдиної України.
І дійсно, ті свободівці, які мали можливість за станом здоров'я піти на війну і захищати Україну - зробили це добровільно ще навіть до офіційного оголошення мобілізації. Хтось пішов відразу з Майдану в добровольчі батальйони, а хтось прийшов до військкомату і сам попросився воювати. Також дехто прийшов до районного військкомату, отримавши повістку і не роздумуючи, пішов на захист своєї Батьківщини.
До речі, у цьому списку виявився і тодішній депутат Білокуракинської селищної ради Токаренко Микола Семенович, який вже в січні 2015 року влаштувався працювати у районний військкомат (добровільно). Але той, хто складав цей список, мабуть, про це ще не знав. Також серед прізвищ були і деякі прізвища тих, хто співпрацював із партією ВО «Батьківщина» на чолі з тодішнім головою районної організації та одним із організаторів президентських виборів в районі у травні 2014 року Грибенком Юрієм Георгійовичем із села Червоноармієць (нині селище Мирне). Вже тоді Грибенко Ю.Г. був пенсіонером і не підлягав мобілізації. Але автор списку, мабуть, теж про це не знав. Зараз Грибенко Ю.Г. є депутатом Білокуракинської районної ради від ВО «Батьківщина».
Опинились в цьому списку і такі люди: Супрун Максим (свободівець, син Руслана Супруна), Олександр Зеленський (вчитель БЗОШ №2), Бондаренко Сергій (працював агітатором в передвиборчому штабі ВО «Батьківщина»), Єрисковський Микола Михайлович (підприємець, магазин «Кокетка») разом із синами, підтримував і приймав участь в мітингах за єдину Україну, Лагун Володимир Васильович (підприємець), Дубовий Олександр (підприємець), Шовкун Олег (держслужбовець), Писаренко Віктор (пенсіонер-підприємець, магазин «Фея») та його син Писаренко Дмитро, Оселедько Олександр Григорович (підприємець, магазин продуктів), Гребенюк Володимир (працівник на спорткомплексі «Здоров’я»), Журба Микола Іванович та його син Журба Віталій (фермери), Кожем’яка Владислав Миколайович (с.Лозно-Олександрівка), Сисоєв Володимир Михайлович (?), Заїка Олександр Вікторович (свободівець).
Тобто, всі ці люди були першими в списку, кого негайно потрібно було «ліквідувати» і прибрати із селища Білокуракине, як таких, що заважали встановленню сепаратистської влади в Білокуракинському районі. Вже пізніше даний список поповнився ще кількома прізвищами – в основному це підприємці та фермери, які, на думку авторів таких списків, могли заважати районній владі. Саме тоді почалась так звана «обробка» керівників багатьох фермерських та сільськогосподарських підприємств і торгівля з ними за кадри. Тобто, керівникам надсилались листи з вимогою надати спочатку перелік техніки в наявності на підприємстві (щоб в будь-який момент її можна було «віджати»), потім почали вимагати списки всіх, хто працює на підприємстві і на яких посадах. При цьому в кожному листі було посилання на норми Закону про військову службу і військовий обов’язок. Керівники та підприємці, боячись, що їх самих або їхніх підлеглих можуть «раптом» мобілізувати та відправити на війну, почали або відкуповуватись, або тихенько згортати свій бізнес та тікати за межі району. Ті, кому тікати було нікуди або жалко кидати свій роками надбаний бізнес чи підприємство, воліли все ж таки відкупитись. Іноді ці «відкупні» суми рахувались в кілька тисяч умовних одиниць.
Вже тоді новий молодий і завзятий воєнком Ніколайчук О.Г. буквально за рік своєї роботи у військкоматі став ледь не найбагатшим керівником державної установи в районі. За вказівкою тодішнього голови РДА Діденком О.І. воєнкому Ніколайчуку Г.О. була передана іномарка, що була начебто подарована самому Діденку керівником СТОВ «Зоря» Ведмеденком М.Г., але після цькування Діденка та постійних обвинувачень у хабарництві, а також із-за інформації, що з’являлась на сайті «Білокуракинський портал», сам Діденко, вже маючи в своїй власності не один автомобіль, вирішив все ж таки зробити «подарунок» районному воєнкому Ніколайчуку, бо знав і розумів, що той йому ще знадобиться, коли розпочнеться справжня війна. Тим більше, що фактично автомобіль придбавався за кошти Ведмеденка М.Г. Вже після того, як Ніколайчука спіймали на хабарництві, та ще й знайшли у нього в кабінеті зброю з набоями та боєприпаси, даний автомобіль був запросто відданий йому пізніше без будь-яких перешкод. До речі, саме за вказівкою Кострицького Е.В. солдати так само допомагали Ніколайчуку забрати із військкомату його речі – кілька комп’ютерів, якісь меблі, фарби, будівельні матеріали, що зберігались в гаражах, колеса, запчастини та ін. Всі ці речі та матеріали Ніколайчук отримував від фермерів та підприємців під час мобілізації, як «відкупні» або як «спонсорську допомогу» для військових.
Важко сказати, хто саме із заступників Ніколайчука його здав СБУшникам. Той навряд чи з кимось із них ділився своїми надприбутками, тому це міг бути хто завгодно. Тим більше, що до військкоматівської годівниці дорвалися два заступника – Острогляд О.В. та Кострицький Е.В., які почергово, змінюючи один одного на посаді виконуючого обов’язки військового комісара, керували військкоматом.
Варто згадати, що після розстрілу активістів на Майдані в Києві і початку заворушень в Криму та на Донбасі, за наказом тодішнього голови Білокуракинської райдержадміністрації і голови районної організації Партії регіонів Діденка О.І. з усіх державних будівель були зняті українські прапори. В т.ч. український блакитно-жовтий прапор був знятий і з будівлі районного комісаріату. Вже тоді, навесні 2014 року, керівництво району готувалось до приїзду сепаратистських банд-формувань із луГандонії. І якби ці банди не зупинили проукраїнські активісти та представники поспіх сформованої народної самооборони в сусідніх Сватівському та Старобільському районах, то, скоріше за все, проросійські терористи були б зустрінуті білокуракинської владою з хлібом і сіллю та з гарячими обіймами.
Це вже набагато пізніше майор Острогляд О.В. та капітан Кострицький Е.В. «перефарбувались» в українських патріотів і почали роздавати повістки наліво і направо. До речі, коли ще Кострицький не працював у військкоматі, його синові була також виписана повістка. Але він у військкомат не з’явився жодного разу, навіть для звичайного «уточнення даних», як про це вказувалось у повістці. Пізніше прізвище Кострицький було виключено із списків тих, хто може бути мобілізований чи призваний до лав української армії.
Самі повістки у військкоматі, звичайно, виписують дівчата, які там працюють діловодами. Але більшість із них або взагалі вперше влаштувались на роботу, або мали досить невеликий досвід роботи. Тому їм взагалі-то було абсолютно все одно, кому виписувати повістки. Підписи в самих повістках ставив Кострицький, відповідальність за них була також на ньому. Списки призовників та осіб для мобілізації формувались, виходячи із наявних у військкоматі документів на облікових осіб. Але час від часу ці списки переглядались та змінювались. Зрозуміло, в який бік і для чиєї користі. Зокрема, особисто майор Острогляд періодично переглядав виписані повістки і якщо раптом бачив прізвище знайомого або родича (кума, свата, брата і т.п.) – то відразу такі повістки забирав і знищував, даючи вказівку більше не виписувати повістки визначеним людям. Тобто, і призов, і мобілізація у військовому комісаріаті проводилась за вибірковим принципом.
Іноді, коли солдати носили повістки по вказаним адресам та прізвищам, виходили родичі – наприклад, батьки призовника і говорили солдатам з військкомату, що вони вже про все домовились із воєнкомом і ніяких повісток брати не будуть. Іноді навіть говорили, що вони вже заплатили кому треба і посилали солдатів на йух.
Виходить, що працювати військовим комісаром навіть в межах таких двох районів, як Білокуракинський і Троїцький – є досить вигідною справою. Мало того, що зарплату підняли до захмарного рівня, так ще і бізнес можна робити. І необов’язково брати хабарі, тим більше, що після попередника – воєнкома Ніколайчука – вже якось незручно і досить небезпечно це робити. Але іноді достатньо просто використовувати всі свої повноваження і владу, щоб отримувати певний зиск. А саме це і вміє добре робити пан капітан Кострицький Е.В., який все своє свідоме життя тільки те і робив, що дурив людей, використовував їх та заробляв на них гроші.
Глас Народу