ПОКИ ДІЙДУ, ТО ПРИГАДАЮ... Білокуракинський анекдот
Йде рано-вранці - ще немає й сьомої години - одна відома в Білокуракине лікарка, якій вже далеко за сімдесят років, по вулиці. Йде повільно, ледь рухаючись та розглядаючи все по сторонам. Тут у неї люди й питають:
- Василівно, а куди це ви так раненько йдете?
А вона й каже:
- Та оце йду... Знаю, що на роботу, але не пам'ятаю, куди... Поки дійду, то пригадую...