ІСТОРІЯ ПРО ЗАТІСНИЙ СВІТ АБО ДЕ ЗУСТРІТИ БІЛОКУРАКИНЦІВ
Пам'ятаю, як в грудні 2015 року я їхав з Києва потягом додому. Але потяг відправлявся близько 23 години і мені довелось чекати на залізничному вокзалі години три в залі очікування. Тоді ще зала очікування на другому поверсі була безкоштовною, і там працював відносно недорогий бар. Я сів за столики і чекав друзів, які мали також прийти з хвилини на хвилину. Але раптом до мене підійшов якийсь лисий чоловік і, впізнавши мене, почав вітатися. Протягнув руку і запитав, як мої справи. Я відповів, що нормально, хоча сам не розумів, хто він такий і звідки мене знає. Все ж таки я був не десь в Луганську чи Харкові, де наших білокуракинців досить багато, а в самому Києві... Де-де, але в Києві я найменше всього очікував зустріти когось зі свого рідного селища Білокуракине.
Але ж яким було моє здивування, коли цей незнайомий мені чоловік (до речі, набагато старший за мене) почав питати мене про те, чи займаюсь я й досі східними єдиноборствами? Я навіть не знав, як реагувати. І здуру сказав, що давненько вже не займаюсь. Ну, хто знає, що в нього в голові? Може він якийсь агент чи просто мене перевіряє? Все ж таки часи в країні неспокійні, війна триває... Хоча насправді я злукавив. Єдиноборствами я займався завжди, хоч і з невеличкими перервами. Але ніколи не кидав цієї справи, бо це вже - частина мого життя... А чоловік продовжував мене розпитувати: що я роблю в Києві? чи надовго приїхав? кого чекаю? і т.д. Я мимоволі почав вдивлятись в його обличчя... Але, як не намагався, все одно не міг пригадати, хто він... Хоча, дійсно, впіймав себе на думці, що я його раніше десь бачив... Навіть промайнула думка, що це може бути батько когось із моїх учнів із секції... Але пригадати, хто він, я все одно так і не зміг...
І ось, вже 9 травня 2017 року я був знову дуже здивований, коли випадково побачив на центральній площі Білокуракине цього чоловіка, якого зустрів в Києві на вокзалі! Він стояв поруч зі своєю донькою і розмовляв. І тут я зрозумів, хто він. Виявляється, його донька - моя колишня колега по роботі... Всього на всього... Але ж я ніколи з ним раніше не спілкувався в селищі і навіть не підозрював, що він може мене знати...
Ех, все ж таки який світ затісний... Навіть в Києві мене побачили та впізнали... Та ще й розповіли ледь не половину моєї біографії... Так що можна говорити про якесь там Білокуракине - малесеньке селище на східній околиці України?..
добрий білокуракинець