ПРО ШТУЧНЕ М'ЯСО ТА ЕКСПЕРИМЕНТИ НАД ТВАРИНАМИ - 13.05.2017
Купив нещодавно в одному із магазинів в Білокуракине заморожені курячі окорочка. Приніс додому, думаю - зараз натушкую м'яса та наїмся від пуза та від душі. Поклав іх у воду, щоб розтанули швидше... Але, як тільки з м'яса зійшла крига, окорочка перетворились в якісь безформенні шматки желеподібної речовини із різким затхлим запахом, який нагадував більше якісь ліки, ніж запах м'ясу. Отакої! Мабуть, зарано я зрадів! З близької відстані це м'ясо взагалі не можна було нюхати, настільки воно було противним. Ні, воно не було протухлим чи якимось не свіжим. Навпаки - окорочка були рожеві, жирненьки та м'ягенькі. З них навіть відшаровувалася пупирчата шкірка.
Ну, думаю, може якщо спочатку проварити - то неприємний запах вийде і все буде гаразд? - Так і зробив. Спочатку трохи проварив, потім поклав на сковорідку та протушкував разом із морквою, цибулею, посолив та насипав зверху побільше приправи до м'яса, щоб забивала гидотний запах ліків, яким від нього тхнуло.
І ось м'ясо стушкувалось!.. Я нетерпляче почав його діставати та куштувати... Але не так сталось, як гадалось! Гидотний запах все одно залишився. Смак був теж далеко не м'ясний, скоріше воно нагадувало щось середнє між перемлілим жирним м'ясом та старим салом із запахом шкарпеток тижневої давності... І ніяка приправа ситуації не змінила.
Я ще спробував пожмакати в роті кілька різних шматочків (не їв, а лише надкушував), намагаючись знайти хоч щось більш-менш їстівне.. Але... Мій організм явно чинив супротив цьому!.. Смачно вилаявшись та згадавши "добрим" словом тих, хто продав мені цю гидоту, я все ж таки вирішив віддати все це м'ясо собаці, що жалібно скавучав у дворі, відчуваючи запах смаженого. Коли м'ясо вже охололо, то взагалі перетворилось в якийсь напівхолодець і його, мабуть, можна було їсти ложкою. Я взяв миску з усім цим м'ясом та, не роздумуючи, висипав собаці. Мій Тузик спочатку від радості аж підплигнув і жадібно накинувся на м'ясо. Але... Вихопивши і навіть ковтнувши перший шматок, він раптом зупинився і почав принюхатись. Потім спробував ще шматок... Але, як було видно, він вже не ліз йому до рота. Тузик підняв голову і жалібно подивився на мене своїми пронизливими очима, мовляв, що ти мені за лайно підсунув? Я з цікавістю спостерігав за його реакцією на таке диво-м'ясо. Але собака виявився не настільки дурним, щоб продовжувати його їсти. Він ще кілька секунд покрутив носом біля миски, ще раз поглянув на мене своїм ображеним поглядом і пішов геть...
Тоді я, думаю, спробую ще й кішку нагодувати цим м'ясом, може вона буде їсти? Приніс до миски кішку... Але вона, почувши різкий противний запах, відразу дременула геть, тільки її й бачили...
І я зрозумів, що такої гидоти краще самому не їсти і нікому із домашніх тварин не давати, бо такі експерименти над власним організмом та над тваринами можуть закінчитись дуже плачевно... Я подумки розпрощався із майже 100 грн., що я віддав за це м'ясо, потім взяв його, схопив лопату, пішов на город і, викопавши невеличку ямку, поховав його, присипавши землею... Нехай, думаю, може, хоч гробаки його поїдять... Бо більше нікому...
І пообіцяв собі більше ніколи не купувати таких штучних морожених окорочків невідомого походження і з незрозумілим змістом...
Глас Народу, 13.05.2017 року